За цей час:
- Відбулась посвята в жителі Тель-Авіва.
- Двічі потрапив під авто.
- Збив 32 людини.
- Два рази вступав в бійку з колючими кущами та міцним асфальтом.
- Як розводять на бабло нових репатріантів.
- Тричі змінив роботу.
- Третій місяць немає Інтернету.
- Дуже неординарний персонал на роботі.
- Відчув як відпочиває місцева молодь.
- Вперше побачив восьмиметрові хвилі.
- Відбулась посвята в жителі Тель-Авіва.
- Двічі потрапив під авто.
- Збив 32 людини.
- Два рази вступав в бійку з колючими кущами та міцним асфальтом.
- Як розводять на бабло нових репатріантів.
- Тричі змінив роботу.
- Третій місяць немає Інтернету.
- Дуже неординарний персонал на роботі.
- Відчув як відпочиває місцева молодь.
- Вперше побачив восьмиметрові хвилі.
«Посвята в жителі Тель-Авіва», – це так мені сказав Діма, коли я йому подзвонив пожалітись на те, що в мене вкрали велосипед. Був сірий будній день. Місцями моросив дощ. Після роботи я добряче зголоднів і вирішив піти в МакДональдс, оскільки тільки він був відчинений. Добряче посмакувавши огромезним бургером та картоплею фрі я спустився на парковку, де зазвичай залишав свій велосипед, прив’язаний до огорожі. Підійшовши до цієї самої огорожі, я здивувався не побачивши свій байк. Спочатку подумав, що можливо я його залишив в іншому місці, але де? А потім знайшов свій ланцюг, який валявся порізаний на землі. Здивувало мене те, як це під самим торговим центром, де купа камер та охорони, може в когось набратись стільки смілості, щоб стирити мій велик. Прийшлося їхати додому на автобусі. По дорозі я написав дівчатам з роботи чи варто його шукати та дивитись на камери, натомість ті з мене похіхікали і сказали, що це "нормально". Велосипеди тут крадуть, як Діма казав "в промышленных масштабах" тому гукати не варто. Шкода. Діма також порадив сходити на Автобусну станцію до арабів, можливо його там знайду. Якщо ще скажу, що він мій – то навіть дадуть знижку. Жартівник.
Я придбав електровелосипед. Обійшовся він мені в 900 дол. Акумулятора вистачає на 35-40 км. Швидкість сягає до 35км/год. Розгін від 0 до 100 – ніколи. Якщо докручувати, то акумулятора вистачатиме на довше, а швидкість трохи збільшуватиметься. Батарея виймається та заряджається від розетки. У сусіда Андрія такий самий байк і тепер ми змагаємось щоразу в кого потужніший.
Двічі потрапив під авто. Наші Мадріхи вирішили влаштувати зустріч в центрі Тель-Авіва. Зібрали всіх бажаючих і задали локацію. Я на той момент працював ще в супермаркеті. Відразу після роботи я, Вадім та Андрій поїхали на задану локацію. Ми запізнювалися, тому дуже швидко їхали. Біля парковки на набережній, на яку жіночка на маленькій Мазді 2 неуважно заїжджала, а я в той час нісся як скажений в надії проскочити, - вона додала газу і прийняла мене на капот. Я пошкодував, що не було ГоПро на голові. От був би не поганий кадр. Злізши з авто, подивившись на жіночку в шоковому стані за кермом, вм’ятину в капоті, відвалений бампер і пом’ятий номерний знак, я встав, взяв велосипед і ми далі вирушили на зустріч. Часу було обмаль.
Люди страшенно неуважні. Мене це найбільше дратує. Ось їдеш ти на біціглі і стоїть хлоп і бачить, що ти запізнюєшся на роботу. Замість того, щоб відійти в сторонку – він стрибає тобі під колеса. Ті, хто грав в ГТА зрозуміють про що я, коли люди в грі кидаються під машини. У мене таке відчуття, що вони так само роблять, тільки під велосипеди.
Я частенько запізнююсь на роботу. Дуже щільний графік і я стараюсь все встигнути. 7 підйом. З 8 до 13 уроки, далі в зал і на 15 на роботу. Звідти я виходжу біля 23:00 і так кожного дня. Вихідні лише п’ятниця і субота. Це був звичайний сонячний день. 15:20. Я вже запізнився. Довга вулиця, яка веде прямо до місця моєї роботи. З одного боку вулиці немає велодоріжки. Напевно це через те, що вона дуже вузька. Проте є кілька зупинок, які наче затор, тому що там купа людей і проїхати дуже проблематично. Наближаючись до зупинки я бачив, що швиденько проскочити не вийде ніяк. Здуру я стрибнув на дорогу, де мене в той час підрізає гарненько авто, протаранивши в заднє колесо мого гарного байка і залишаючи бірюзову фарбу у себе на бампері. Колючі, щойно підстрижені кущі, мило мене зустріли у своїх обіймах. Порвали мою улюблену майку і розідрали ліву руку. За майку я був дуже злий!
Одного дня, повертаючись втомленим після роботи, зустрічаю Сашу і той каже - "я нашел работу". Я здивувався. "Мы нашли объявление в Интернете, позвонили и нам сказали подойти в магазин Манго в Аялоне". Вони поїхали, пройшли співбесіду і їх взяли в Махсан (склад). Я в Саші запитав чи він не в курсі, можливо їм потрібні ще робітники і виявилось, що потрібні, але в іншому торговому центрі. Я з’їздив туди на співбесіду і мені сказали: "У нас сейчас начинаются сейлы и мы набираем работников. После сейлов не факт, что мы вас оставим". Слідкувати за красою фруктів забавно, але араби, з якими я працював, досить огидні, тому я обрав варіант Манго. Тим паче зарплатня вища і персонал приємніший - російськомовні дівчата. Але не так сталося як гадалося. Об’ява, яку знайшли Саша і Андрій, виявилась через посередника. Зрозуміло, що цей посередник отримує за це гроші, але у випадку, якщо ми оформленні через неї, то й всі грошові операції мають проходити через неї. Виявилось, що якимось чином я також оформлений на цю "Свєту" - посередника, яку ніхто в очі не бачив. Ну і ось перша зарплатня, яка затрималась на 6 днів і прийшла не така, як мала бути. І все це затягується до тепер. Ніхто не знає цю "Свєту", нико її не відів і як буде далі – не відомо.
Після сейлів, мені повідомили гарну новину – мене залишають в магазині! Але переводять на склад, оскільки мовою на розмовному рівні я не володію і з клієнтами спілкуватись не можу. Вадім знайшов роботу на вихідні – працює охоронцем в нічних клубах. Після крадіжки велосипеда я був стурбований тим, де його придбати дешевше. Магазини з біціглями на кожному кроці, але ціни майже однакові. І тут Вадім вчасно пригадав, що з ним працює мужичок, який тримає свій магазин. Казав звертатись і звісно зробить знижку. Я так і зробив. В момент купівлі велосипеда, дивлячись на цього 130-кілограмового мужика, в якого бізнес процвітає, мене осінила думка – а чому б теж не піти на додатковий заробіток викидайлом. Не гаячи часу я зателефонував Вадіму і попросив номер його шефа. Тепер в день я звичайний працівник магазину, а в ночі перетворююсь на вибивала.
З моменту як ми в’їхали в наші "шикрані" апартаменти, кабель, який відповідає за Інтернет, був перегризений. Не відомо чи так воно було і у попередніх мешканців, але нам його не ремонтують і скоріш за все ніхто не відремонтує. Скільки не нагадуй мадріхам, все до одного місця. Приходиться і далі красти Інтернет у сусідів.
Момент з персоналом на роботі найцікавіший. Те, що в Тель-Авіві купа геїв це ще квіточки. Але те, що тут також немало трансвеститів – це було для мене новиною. Приходжу я на роботу, а Ілля мені каже: "Ты в курсе, что Шани это ОН". Я не пив каву і дрімав на ходу, подумав мені причулося і якось особливо не звернув увагу на його слова. Іллю певно здивувало, що у мене ніякої реакції на його слова не було і він повторив. Мене ніби заклинило. Я зрозумів, що мені не доводилось ще бачити трансвестита, а тим паче працювати з ним. Ну зрозумійте мене, я не дуже вдивлявся на "ЦЕ" але те, що "ЦЕ" було колись хлопцем мене вразило. І так – він зробив собі дві операції. Перша – видалення статевого члену, а друга – силіконові груди. Наростив собі волосся і сидить на якихось гормонах. Ось тільки операцію на голос певно ще роблять. Я думав, ну не пощастило дівчині. На зовнішність «не очень», голос гірший за мій, але буває. Три геї, в тому числі і бос. Чому я одразу не втріскав, що він гей, після того, як він мені пропонував замовити піцу на двох... І одна лесбіянка. Ходить плюшкає малих по сідницям.
Вхідний виклик. Вадім Гладінський. "Шеф вызывает на работу", - це в той же день, як тільки влаштувався. Я приїхав з Манго, дуже втомлений. Сподівався на кружечку чаю, тепле ліжко і будь-який фільм. Прийшлось їхати. Мені видали форму – майка і куртка. Скинули адресу і я вирушив. По дорозі мене застав жахливий, мирзський холодний дощ. Ще й акумулятор сів. Виручила куртка, яка, як виявилося, водостійка. То була хіп-хоп вечірка. Переважно дорослі люди. Нічого цікавого. Але спустившись в низ, було складно розглянути заклад, оскільки дим від цигарок і марихуани різав очі, не зважаючи на написи "Не палити". По закінченню зміни нам сказали "Ждем Вас завтра тут же в 22:00. Завтра будут дети, так что будет веселее". Спершу я не докумекав, що він мав на увазі. Але коли відкрили вхід – все стало зрозуміло. Неймовірна кількість дітей, нажраних в хлам, обкурених і під якимись колесами. Дивлячись в очі, бачиш пустий погляд, гірший ніж у зобмі. Ті хоч знають, чого вони хочуть, а ці в режимі очікування. Слова деякі вимовити не в змозі. Ми з Вадімом їх так і називаємо "зомбі". Перед входом стоїть залізна огорожа з трьох сторін, щоб в самі двері ніхто не ломився. Не знав, що прийдеться цю огорожу втримувати силою, бо вони проламують її. Наче в фільмах з живими мерцями, коли герої закриваються в якомусь приміщенні де грати, а зомбі стараються їх проломити. Молодь відпочиває набагато брутальніше ніж в Україні. Маленькі дівчата в спідницях під якими все видно. Декольте такі, що можна було і не вдягати нічого на верх. Хлопи, які стоять за огорожною і в них слина прямо до землі стікає. Вони вже подумки в ній.
Я вже збирався лягати, як залітає Вадім і каже: "Я смотрел камеры, там волны 6-8 метров, поехали глянем". Я вдягнув зимову куртку, хоча думав, що цього таки не станеться ніколи. Рукавиці, шапка і підштаники – це було не дарма! В наступний раз ще одягну окуляри для плавання. Приїхали. Паркуємо велосипеди. Вітер їх зносить, треба прив’язувати до ліхтаря. Відчуваю смак солі. Затискаю сильніше об’єктив, щоб сіль та пісок не потрапили в середину, як це вже було двічі. Доси (віруючі євреї) радіють, радіють дощю. Вони по всій набережній. Діти стоять дуже близько до берегу і зараз їх накриє хвилею. Вітер настільки потужний, що смітник, який не зрозуміло що тут робив, поїхав далі. Ми пройшлись ще трохи. Сіль виїдає очі, фотоапарат починає клинити. Потрібно йти звідси.
Коментарі
Дописати коментар