Відкриваю очі. Знову ці білі стіни. Запах цигарок та шум води в ванній. В п’ятдесяти метрах розташований дитячий садок. Не знаю, що це за музика, але нічого гіршого за ці пронизуючі до крові сигнали з ранку не може бути. Хіба передзвін. Пересохло в роті. Дивні сни змушують кожного сонячного ранку затримуватись в ліжку і пригадувати ці доволі не звичайні відчуття. Сьогодні горіли машини. Велика кількість міліції екіпірованої та злої на вул. 8 Березня, де я колись мешкав. Молоді хлопці перелякані та неготові. А до чого? Я опинився біля "Осетії". Звернувши направо, наштовхнувся на ярмарок. Говорю по телефону. Не знаю, хто ця людина на іншому боці телефону, але мені весело та приємно, я розповідаю цікаву історію - звідки? Великий ярмарок, палатки неначе в фільмі про "Гаррі Поттера" - зовні вона маленька, а як опиняєшся всередині, то це цілий замок. Людей майже немає. Бачу тільки свого батька, але гам ніби від сотні чоловік. Звертаю наліво і опиняюся в палатці, де бачу дівчину. Вона мені знайома. Обличчя немає, я не знаю точно, хто вона але я її впізнаю. Обговорюємо якусь рослину, вона виймає її з сумки і дарує мені. Я не розумію, що це. Пропонує випита вина з моїм батьком. Мені все дуже подобається, я відчуваю себе щасливим. Хто вона? Ні запаху, ні голосу, тільки чорне довге волосся. «Зачекай на мене, я скоро повернусь», - сказав я їй і пішов невідомо куди. Мені потрібне авто. Де мій мотоцикл? Де я? Чому все навколо не знайоме? Схоже на Андріївський узвіз в Києві. Велика огорожа і я за нею. Мене хвилює лише де мій мотоцикл? Діти в формі. «Що тут відбувається?», - я намагався в них дізнатись. Немає облич. Ні запаху, ні звуку, тільки беркутівська форма. Куди цей натовп? Тепер я позаду вул. 8 Березня. Їде старенький білий Форд, за кермом якого юнак. Я його знаю і він мені каже - «Сідай», - але я відмовляюсь. Придає трохи газу, звертає різко вліво та врізається в огорожу. Гарна кована огорожа падає йому на дах, я бачу як його притиснуло. Здається йому зламало шию. Де всі? Я підхожу до авто, щоб допомогти йому. Він сам відчиняє двері – все добре. З криками і диявольськими очима він вилітає зі свого авто та починає бігти. Горить авто, а поряд з ним ще сім таких самих. Зараз як бахне. Треба тікати звідси. Що відбувається? Ні запаху, ні звуку і все чорно-біле. Я рідко пам’ятаю сни.
Листаю я стрічку у фейсбуці та натрапляю на новину: "Gay Pride Parad 12.06.15". Ще після приїзду мені розповідали, що в Тель-Авіві проходить один з найкрупніших Гей-парадів та радили обовязково відвідати, хоча би один разочок. Я чекав цього параду, напевно, більше, ніж всі ті, кхм, чоловіки. Чесно кажучи, розраховував я побачити зовсім не те, що побачив сьогодні. З минулого досвіду роботи охороною в клубах я відвідав не одну гей-вечірку. Тому виходячи з цього, парад я уявляв досить брутальним. Збір відбувався в невеличкому парку. О 12:00 почали йти зазначеним маршрутом. Через парад перекрили багато доріг, тому поки я доїхав та поїв, оскільки не снідав, я запізнився на початок. Довелося наздоганяти. Прийшовши в парк, був трохи збитий з пантелику... Діти, дівчата, хлопці, батьки. Стоп. А де ж та брутальщина? Шкіряна білизна, брутальні мужики, голі жопи та облизування один одному гінеталій? Я взагалі туди потрапив? Все досить к
Коментарі
Дописати коментар