Відкриваю очі. Знову ці білі стіни. Запах цигарок та шум води в ванній. В п’ятдесяти метрах розташований дитячий садок. Не знаю, що це за музика, але нічого гіршого за ці пронизуючі до крові сигнали з ранку не може бути. Хіба передзвін. Пересохло в роті. Дивні сни змушують кожного сонячного ранку затримуватись в ліжку і пригадувати ці доволі не звичайні відчуття. Сьогодні горіли машини. Велика кількість міліції екіпірованої та злої на вул. 8 Березня, де я колись мешкав. Молоді хлопці перелякані та неготові. А до чого? Я опинився біля "Осетії". Звернувши направо, наштовхнувся на ярмарок. Говорю по телефону. Не знаю, хто ця людина на іншому боці телефону, але мені весело та приємно, я розповідаю цікаву історію - звідки? Великий ярмарок, палатки неначе в фільмі про "Гаррі Поттера" - зовні вона маленька, а як опиняєшся всередині, то це цілий замок. Людей майже немає. Бачу тільки свого батька, але гам ніби від сотні чоловік. Звертаю наліво і опиняюся в палатці, де бачу дівчину. Вона мені знайома. Обличчя немає, я не знаю точно, хто вона але я її впізнаю. Обговорюємо якусь рослину, вона виймає її з сумки і дарує мені. Я не розумію, що це. Пропонує випита вина з моїм батьком. Мені все дуже подобається, я відчуваю себе щасливим. Хто вона? Ні запаху, ні голосу, тільки чорне довге волосся. «Зачекай на мене, я скоро повернусь», - сказав я їй і пішов невідомо куди. Мені потрібне авто. Де мій мотоцикл? Де я? Чому все навколо не знайоме? Схоже на Андріївський узвіз в Києві. Велика огорожа і я за нею. Мене хвилює лише де мій мотоцикл? Діти в формі. «Що тут відбувається?», - я намагався в них дізнатись. Немає облич. Ні запаху, ні звуку, тільки беркутівська форма. Куди цей натовп? Тепер я позаду вул. 8 Березня. Їде старенький білий Форд, за кермом якого юнак. Я його знаю і він мені каже - «Сідай», - але я відмовляюсь. Придає трохи газу, звертає різко вліво та врізається в огорожу. Гарна кована огорожа падає йому на дах, я бачу як його притиснуло. Здається йому зламало шию. Де всі? Я підхожу до авто, щоб допомогти йому. Він сам відчиняє двері – все добре. З криками і диявольськими очима він вилітає зі свого авто та починає бігти. Горить авто, а поряд з ним ще сім таких самих. Зараз як бахне. Треба тікати звідси. Що відбувається? Ні запаху, ні звуку і все чорно-біле. Я рідко пам’ятаю сни.
Рік минув досить швидко, хоча з іншого боку, якщо пригадати весь рік, то він вийшов дуже насиченим на пригоди! прийшов я на роботу і чую: - Ерік, ти вихідний три дні - що? - три дні ти вихідний,можеш йти додому - але я не хочу - тоді йди працюй ось так дивно в мене почався робочий день. робота в манго забирала багато сил,часу,та приносила мало грошей. повертаючись з роботи я зустрів у входа в гуртжиток Стаса. Він так само як і я, не знав куди податись після закінчення курсів, тому ми вирішили, що нам час обєднатись та шукати квартиру. Невдовзі до нас підключився Вадім, але не надовго. Його тітка запропонувала йому жити з ними, тому після того,як ми знайшли крутезну двоповерхову квартиру в чудовому районі за помірні гроші, нам довелось відмовитись від неї та шукати знову. Домовились зі Стасом об'їздити пару квартир, які він знайшов. Зателефонувавши своїй начальниці,я все таки взяв ці три вихідні. Ми об'їздили чи немало квартир, складно було підібрати...
Коментарі
Дописати коментар