Рік минув досить швидко, хоча з іншого боку, якщо пригадати весь рік, то він вийшов дуже насиченим на пригоди!
прийшов я на роботу і чую:
- Ерік, ти вихідний три дні- що?
- три дні ти вихідний,можеш йти додому
- але я не хочу
- тоді йди працюй
ось так дивно в мене почався робочий день. робота в манго забирала багато сил,часу,та приносила мало грошей. повертаючись з роботи я зустрів у входа в гуртжиток Стаса. Він так само як і я, не знав куди податись після закінчення курсів, тому ми вирішили, що нам час обєднатись та шукати квартиру. Невдовзі до нас підключився Вадім, але не надовго. Його тітка запропонувала йому жити з ними, тому після того,як ми знайшли крутезну двоповерхову квартиру в чудовому районі за помірні гроші, нам довелось відмовитись від неї та шукати знову. Домовились зі Стасом об'їздити пару квартир, які він знайшов. Зателефонувавши своїй начальниці,я все таки взяв ці три вихідні. Ми об'їздили чи немало квартир, складно було підібрати щось підходяще для нас, але все таки вдалось знайти приємну квартирку. Знову дзвоню начальниці, щоб дізнатись, на яку годину мені потрібно прийти і що я чую у відповідь: - ти звільнений. Ми з тобою закінчили.
Влад скинув мені декілька треків цієї групи, та добавив що вони з Тель-Авіву. Мені вони дуже сподобались і через пару тижнів, випадково вдалось потрапити до них на концерт.
Ось так не цікаво закінчилась моя робота в Mango. Особо я не журився, прийшлось шукати іншу. Ну а до кого ще звернутись як не до Google? Там я натрапив на дуже багато різних вакансій. Дивно дуже, відчуття ніби Ізраєлю потрібні лише програмісти та прибиральники. Мене хвилював лише високий заробіток, тому як квартира нам обходилась дуже дорого, та і взагалі життя тут не з дешевих. Я натрапив на об'яву про розвантажування контейнерів, привабливі гроші та зручний графік, я вирішив спробувати. О 6 ранку мені потрібно було бути на автобусній станції, звідти мене мали забрати.Дзінок: - ти там? - так; - зара будемо; Підїжджає червоний Рено, з вікна стирчить рука в якій тліє сигарка. В лобовому склі видніються "типічні стройщики". Паркується. Звідти вивалюють "пацани" ,які відразу падають на корточки з сигарками в роті, та починають говорити про вчорашній робочий день та як їх все дістало. Обличчя в них сурові, руки в рубцях, тягне алкоголем а на синцях під очима можна вивести нову палітру синього відтінку. Мене вистачило рівно до кінця робочого дня, після чого, я більше туди не приходив.
Це все картини.
Це була одна іх перщих робіт для BeinIsrael.
Вадім влаштувався ще під час ульпану в магазин Fox. Він щойно відкрився в новому торговому центрі і відповідно потрібні були працівники. Ось так він підтягнув мене, але ми не працювали разом. Роботка була зручною, в 15 хвилинах від домівки, хороші умови та гроші. Правда минули два місяці, оберти їхніх продажів знизились, поскільки пройшли всі свята і мене попросили приходити всього пару разів на тиждень, мене це не влаштовувало, тому я пішов звідти.
Наш бос Артур, за те що ми з Вадімом одного разу провинились ,вирішив нас покарати, та поклав нас на нову точку, ми навіть не здогадувались що там. Цього разу ми приїхали за годину. Там було два клуби, ми звернулись в перші двері. Виглядує мордяка із-за дверей та каже "що хочете?"
- це тут клуб Хаоман 17?
- ні, слідуючий. А що ви працюєте сьогодні?
- так
- ото вам буде весело
переглянувшись з невеличким здивуванням з Вадімом ми в унісон запитали
- чого?
- а тому що у вас сьогодні "педики", вас не попередили?
- ...
Вираз Вадіма я не забуду ніколи. Взявшись за голову, він сів на "корточки" та почав кричати "педики"? що? "педики"? як так? Артур, ну с***, ось виродок, ото ж треба бути таким п******" і як він тільки посмів нас закинути на таку вечірку. Я не розумів, чому він так переймається. Мені навпаки стало цікаво, тому що я чув про подібні вечірки, але ніколи навіть не міг подумати, шо потраплю колись на таку. Діма мені розповідав, що якось випадково Стас був на такій вечірці, і вони проходять досить брутально. Вадім дуже довго думав, чи працювати йому в цю ніч, він навіть подзвонив Артуру та почав дізнаватись, чому той так зробив з нами.
Чи є сенс описувати все те, що справді відбувалось в тому закладі, але моя психіка постраждала дуже сильно. Це була дуже важка ніч, ну прям дуже. На вечірці було біля двох тисяч, і це складали лише чоловіки та трансвестити. Велике приміщення зо два поверхи, в центрі якого великий квадрат трохи вдавлений в підлогу. Піднявши голову вверх, наді мною повисла огромезна люстра, я ще таких не бачив. Люстра в клубі, це щось новеньке.
Прийшов головний відповідальний за охорону, та почав надавати нам інструктаж. Перше що він сказав "якщо ці ***** до вас лізуть, то просто беріть і п*** їх як маєш сили", після чого зняв майку та показав укус на плечі, та розповів, як одного разу була бійка і вони намагались їх розійняти, і коли їм це вдалось, один з п***** накинувся на нього та вчепився йому щелепою за плече." Я його бив ліктями, кулаками, ногами в пах, але то падло не відпускало, поки мій напарник з ноги не дав йому в пику і та паскуда відгризла маленький шматок мого плеча".
Спочатку було все тихо та культурно, я навіть не помітив, як в один момент їх вже була повна зала. Це можна назвати "оазисом переплітання чоловічих пристроїв в ротових порожнинах". Я знаходився на одному з кутів, прямісінько біля сцени. Повертаю голову праворуч, в метрі від мене хлоп'ята, років так по 15-16, їх було троє. Вони притисли свого товарища до стіни, один з них, назовемо його Джулі, другого Памела, а той який був у стіні прижатий - Корті. Корті не розуміла, що Джулі та Памела робить, але Джулі, цілонаправленно намагалась дістатись до пристрою Кортні, в той момент як Памела пристрасно заціловувала Кортні. Я був шокований тим, як ці маленькі дітки, скорш за все під впливом хімічних подразників, в ейфорії почуттів, намагаються зробити приємно один одному.
Повертаю голову вліво, сходи. На сходах стоїть мужик, в білій майці, з пивом та сигаркою, а ні, там ще один, і він схилився перед цим,який так міцно тримає пляшку в руці, як це ж я відразу не помітив, що в цього штани спущені ниже колін. Краще б я туди не дивився. Один з охоронців розповідав, як під час гей параду, вони збираються та в прямому сенсі водять "паравозик", тобто стоять один по заду одного, своїми причендалами вони входять в того, хто попереду та вмілими ривками, встромляючи прилади, роблячи ривки, насолоджуються грою. Я не хочу згадувати те, коли я вирішив піти в туалет, Побачене там, ніколи мене не залишить. Повертаючись в гуртожиток, ми з Вадімом, просто мовчали. Я не хотів говорити, а хотів просто приїхати додому та забути все що було і лягти спати.
Як не дивно, але на екзамен я не прийшов. Та взагалі мало хто прийшов. Під кінець ульпану всі були в пошуку квартир та роботи. Квартири тут майже всі одного типу: білі стіни та сіра або біла плитка, бувають вийнятки плитки з якимись візерунками. Пуста-пустесенька, але нам пощастило, в нас була велика кухня та гарна ванна кімната. Холодильник та мікрохвильовку, так само і пральну машину ми шукали на сайті безкоштовних речей, де люди стару та не потрібну їм техніку виставляли, щоб не викидати на вулицю. Так ми обладнали нашу квартирку всім необхідним.
Діма приїхав у гості, повертаючись додому ми побачили на вулиці невеличкий шкіряний диван. Діма був не в захваті від мого прохання допомогти його притягти додому, але відмовити він не міг. Тому ми спільними силами, мат через мат, тягнули його добрячу годину думі. Від цього моменту, нам навіть було де присісти в салоні. У Стаса товариш переїздив та викидав великий білий диван, неподалік від нас. Відповідно, ми його також принесли до нас. Так само і деревяний стіл, знайшовся десь на вулиці. Ну хоч тепер можна було з легкістю запросити когось в гості та розмістити їх позручніше.
В першу ніч на новій квартирі, я залишив велосипед в під'їзді, точніше Стасік його там залишив, тому що кудись перед тим їздив. На ранок, його вже не було. Замок висить застібнутий на перилі. Магія? чи який чорт, а Стас? Звісно ж Стас будь-як оправдовувся і звинувачень не приймав. Ось так неприємно розпочалось життя на новій квартирі. Виявилось, що в під'їзді є камери, знайшовши власника, він сказав що вони не працюють. Неважливо хто його вкрав, важливим був факт, чи Стасік його причепив на замок чи ні.
Повернувшись з роботи, двері були відчиненні, я подумав, що вони вже вдома. Він мені зателефонував, перед тим як їхав в аеропорт, то було о другій годині. Двері в мою кімнату відкриті і всі речі з шафи валяються на підлозі. Трохи пробувши в ступорі, я відправився до Стаса в кімнату та помітив там ідентичну картину. Дзвоню йому та питаю: Стас, а ти двері зачиняв? - так; - а коли ти будеш? - я вже підїжджаю; - чудово. нас пограбували;
Як виявилось, вкрали лише гроші, техніку не чіпали. Викликали міліцію, вони приїхали, подивились, сказали нічого не чіпати, щоб завтра приїхав експерт та зняв відбитки пальців, та піти в участок скласти протокол.
В віділенні міліції, поспілкувавшись з офіцером який володів російською мовою, він нам мягко пояснив, що такі справи зазвичай закривають через добу, тому що знайти таких крадіїв майже неможливо, немає за що вхопитись. Але в любому випадку дочекатись слідчого, можливо вони залишили відбитки. Дзвінок з незнайомого номера, слідчий просить відкрити двері, я на роботі, дзвоню Стасіку та прошу впустити його. Через години дві, хочу дізнатись, як там ситуація. І опиняється, що Стас, все помив та поклав на місце, і сказав слідчому, що його домога не потрібна. Дебіл. Що саме цікаве, він почав так здалеку заходити з звинувачувальнимм питаннями до мене, мол типу то я влаштував крадіжку і насправді в мене не було тих вкрадених грошей. На цьому моменті наші стосунки вже злились в проруб.
Міла, з якою я працював в Манго, влаштувалась на роботу в Аеропорт в зоню Дюті Фрі. Подзвонила мені та запропонувала працювати з нею, але на той момент я якраз доробляв в Fox, тому невдовзі перетелефонував їй та погодився. Там потрібен спеціальний пропуск, який чекаєш два тижні. Після чого, я почав освоювати нову роботу. Воно мені здавалось дуже забавним, приїздити кожного дня в аеропорт, проходити контролі, вештатись по Дюті Фрі, спостерігати за літачками та вибирати собі уявні рейси.
Довгоочікуванний багатьма гей-парад. Я багато наслухався про нього і вирішив: треба йти! Міла мене підштовхувала, але я трохи сумнівався, чомусь боязно мені було, зануритись в толпу гомосексуалістів. Взявши камеру, я вирушив. Був дуже спекотний день, по всім центральним вулицям висіли прапори в кольори веселки. На вулицях панував сміх. Крокуючи разом з толпою було неймовірно радісно. З будинків усіх поливали водою, у вінках стирчали дітлахи, всі спостерігали. Гей парад можна детальніще проглянути в попередньому пості. Відзнявши я вирушив додому, відібрав фото, та вирішив собі. що цей матеріал має потрапити кудись. Чув від декого про російськомовний сайт. Знайшов його та написав в редакцію. Через декілька годин мені відповіли та попросили показати відзнятий матеріал. Їм все дуже сподобалось, але підбірку фото на сайт зробили самі. Ось таким чином, мої роботи вперше опублікувались. Після того, редакція запропонувала мені знімати для них, а платою за то будуть безкоштовні входи на різні мероприємства. "BeinIsrael" ось так називається цей портал.
Я хочу зачепити цю тему, виключно тому, що чув вже немало дурних версій закінчення моїх відносин. Я рахую так: відносини будуються на довірі, особливо враховуючи відносини на відстані. Якщо цю довіру підірвати вже всоте, лопає терпець, особливо якщо в цей коктейль добавити зраду. Заміксувавши ось це, вийде каша, яку доповняють сморідом з виправданнями. Відносини на відстані реальні, якщо їх бажати на цінувати.
Дякую!
Коментарі
Дописати коментар